12 січня в Немирівській районній державній адміністрації відбулося вручення ордену  "За мужність" ІІІ ступеня Лютому Віталію Анатолійовичу, яку йому було присвоєно Указом Президента України від 26 лютого 2015 року.

Віталій народився та проживає у селі Ковалівка, Немирівського району. Ще юнаком він мріяв служити в армії, і коли досяг повноліття, то став у ряди Збройних Сил України. В 2013-му році хлопця розприділили служити до механізованих військ у Білу Церкву, а як почалися військові дії на Сході України, 72-га механізована бригада в складі якої був Віталій, вибула в зону АТО. Так, перша хвиля мобілізації закинула нашого земляка в так звані "гарячі точки" війни.

Багато довелося пережити юному солдатові протягом цілого року в зоні бойових дій.  Постійна небезпека ворожих  обстрілів давала відчути, що почалася справжня війна, і тут доведеться дуже швидко подорослішати.

Під час одного з  боїв було важко поранено командира танкової дивізії. Першу медичну допомогу надали, але чоловік потребував негайного операційного втручання. Тому нашому Віталію, якого також було поранено в ногу осколком ворожої міни, було доручено винести командира до безпечного місця для подальшого перевезення у госпіталь. 

- На ногах резинові шльопанці, в лівому кармані крапельниця, яка підтримує життєдіяльність пораненого командира, а в правому прапор України, який пройшов зі мною увесь небезпечний шлях. Понад 6 кілометрів я проніс його на плечах. Та не це для мене було страшним. По-справжньому лячно стало, коли на горизонті обіч дороги я побачив прапор кадирівців. Оминути ворога не було як. В принципі, і часу не було… Так, під прицілом чеченських автоматів ми пройшли на одному диханні. До сьогодні я не можу збагнути, чи то людський фактор, чи то удача, чи сам Бог врятував нам життя, адже я в прямому розумінні дивився ворогові у вічі, і він не вистрілив…, - розповідає досі здивований Віталій.

Поранений в ногу ковалівчанин передав командира лікарям, а сам був змушений дві доби переховуватися в лісі, поки стане безпечно повертатися до своїх, але в силу обставин потрапив на територію підконтрольну ворогу, де хлопця поклали на операційний стіл.  Проросійсько налаштовані лікарі провели операцію садистськими методами, витягнувши осколок з ноги українського солдата без краплі анестезії.  

Пізніше Віталію довелось пройти тривалу реабілітацію в госпіталях Києва, Білої Церкви та Вінниці. Після завершення лікування солдат був демобілізований та повернувся до рідного села, де одружився та виховує, разом із дружиною, двох дітей.

На запитання, які плани має на майбутнє, хлопець відповів: "Головне – мирне небо над Україною, та жити так, щоб не було соромно перед дітьми".

І це лише маленька частина з тих всіх несправедливих страждань, які довелось пережити нашому землякові та багатьом іншим українським солдатам, які пройшли горнило війни. Скільки ще таких болючих історій нам не відомо.

Вручаючи орден герою, голова райдержадміністрації Юрій Погорелюк зазначив: "Цей орден  не просто за ту мужність, яку Ви проявили на війні, а за той спокій, який маємо ми та наші діти на мирній території України. Впевнений, що завдяки таким чесним та відважним  солдатам як Ви, Віталію, ми здолаємо ворога та відновимо цілісність нашої  держави. Саме на таких прикладах, як Ваш, повинна виховуватись наша молодь, а саме – в дусі патріотизму, в дусі любов'ї до рідної української землі ".

Відділ інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації