У наш прагматичний час надзвичайно мало місця лишається поезії. А, поза тим, як сказав класик – поезія нічого не значить, але, водночас, вона –  найважливіша. І життя з віршованим словом стає безперечно чарівнішим і глибшим. Тож на підтримку не відомим широкому загалу митців віршованого слова, за ініціативи голови районної державної адміністрації Юрія Миколайовича Погорелюка, започатковуємо сторінку "Літературна Немирівщина", де друкуватимуться вірші юних поетів та лауреатів літературних конкурсів та премій Немирівщини.

 

 

Настя Гаврилюк народилась 6 травня 2008 року в місті Немирів. Проживає в смт Брацлав. Навчається в Брацлавській НВК №1. Дуже полюбляє декламувати твори, співати, малювати, вчиться ргі на фортепіано та писати вірші. Бере участь у різних конкурсах та заходах. Нагороджена диплолом лауреата - Департаменту освіти і науки Вінницької обласної адміністрації. За п’ять місяців здобула трпи перемоги на всеукраїнських багатожанорових конкурсах мистецтв, зокрема у таких: "Подільський зорепад" - І місце, "Музичний олімп" - І місце, "Зірковий тріумф" - І місце.

 

Вишиванку вишивала для мене матуся

Щоб у будні та у свята могла я вдягнутись

Вміло бісер підбирала, щастя, доленьку вплітала

Квіти маку червоного, зелені листочки

Душу й серденько уклала матуся в сорочку

Гронами калина – це ж краса і врода

Моєї України, милого народу

Вишиваночку одягну й низько поклонюся

Дуже я тебе люблю, дякую, матусю !

 

                           ***

Я ручки свої до небес простягаю

Бога я славлю і тихо благаю

За мир і за спокій у нашій родині

Дай Боже сили  моїй Україні

Я, маленька українка, звертаюсь до неба

Маю свою Батьківщину, іншої не треба

Будем разом, Україно, ти для нас як мати

І ніхто не зможе в світі тебе роз’єднати.

 

                           ***

Ні з чим не зрівняти мамину посмішку  

Скільки вона нам дарує тепла   

Так відчайдушно щораз мені хочеться

Щоб не зникала вона а була

Завжди щаслива і  дорога.

Щоб щастям світились мамині очі

Не знаючи смутку , печалі , жалю

 Їм до землі вклонитися хочу

Бо  дуже сильно я  їх люблю.

                                                    А. Гаврилюк

 

Оксана Дунська народилася у селі Бортники на Тульчинщині Вінницької області. Пише вірші та прозу, автор власних пісень та на музику композиторів Ольги Янушкевич, В’ячеслава Карасьова, Надії Запорожець, Андрія Благодира,  Ніни Левицької.

Закінчила інститут журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка. Очолює Немирівську редакцію радіомовлення, керівник творчого радіоклуб “Літо”.

Учасниця літературно-мистецького конкурсу ім. Богдана-Ігоря Антонича, співавтор поетичних книжок “Десять немирівських поетес”, “Привітання життя”, “Немирівські жарти”, «Брацлавські самоцвіти», літературно-мистецьких альманахів “Подільська пектораль”, “17 вересня», «Немирівські мелодії», «Сторожові вогні над Божою рікою». Автор власних поетичних збірок “Три правди”, "Немирівський материк", «Чистий Серцем Серафим», «Право на щастя», «Якщо встигнеш», «Остання соломинка», компакт-диску віршів і прози «Право на щастя», та компакт-диску з піснями на музику Ольги Янушкевич «До рідного дому».

Друкувалася в газеті «Літературний Львів» та журналі «Дніпро». Член спілки журналістів України. Лауреат літературного конкурсу ім. Максима Рильського «Троянди й виноград», лауреат літературної премії імені Андрія Малишка.

Все, що вище логіки

Якось  Господь призвав янголів і звелів їм зійти на землю, аби вони принесли Йому все найкраще, що є у людей. Вночі янголи спустилися на землю, а потім кожен з них приніс на Небо свої дари. Один з них тримав на долоні сльозинку.

- Це сльозинка грішника, який покаявся, - сказав янгол.

-  Більшого Мені і не треба, - промовив Господь.

Побутує думка, що людські сльози схожі на росу з райського саду. Скільки їх пролито за час існування людства! Важко підрахувати і ті сльози (покаяння, розпачу, зневіри, радості, пізнання), якими скропили землю ті, чиї свідчення сьогодні перед вами і які у свій час прозвучали в православній програмі Немирівського радіо «Мир вам», яка два роки поспіль виходить з благословіння правлячого Архієпископа Тульчинського і Брацлавського Іонафана. Але відомо, що кожна така сльозинка своєю благодаттю омила не тільки їхні душі, але й тих, хто почув ці історії.

Хто знає, можливо ці історії стануть значущими, чи, як прийнято зараз говорити, поворотними і у вашому житті? Втім, як би там не було, але так хочеться, щоб прочитане не стало для вас пустим звуком, а тим небесним дзвоном, що допоможе чи не вперше в житті відвести свій погляд від земної суєти.

Не спішіть перегортати сторінки, бо за кожною історією стоїть величезний досвід, не пов’язаний з логікою, який може саме для вас стати рятівною соломинкою. І не забувайте, що в світі благодаті просто не має місця випадковим подіям.

 

 

Каймось, грішні!

 Не беріть від розпуки  багнюки,

Щоб жбурнути в людське одкровення,

Спершу власні  забрудните  руки…

Де ж смирення?

 

Не калічмо  ні роду, ні плоду,

Не ловімо хвилини невтішні,

Не живімо плачам  у догоду,

Каймось, грішні!

 

 Коли серце зомліє  і стане,

Коли нас на цім світі не стане –

Буде  пізно… І нині ж бо треба

Бути  гідним і Бога, і Неба.

 

***

 Молитва

 

Дай мені, Боже, гордість здолати,

Дай мені, Боже, зради не знати,

Неміч убогих дай, Боже, збагнути,

Сильною бути, образи забути.

 

Дай мені, Боже, серед супокою

Гріти, мов сонце, гриміти грозою,

Стати на захист бідних, нужденних

В справах важливих, в справах щоденних.

 

Дай мені, Боже, віри і сили,

Дай мені, Боже, друзів красивих.

Горе - здолати. Гріх – не здійснити,

В щирій любові вік свій прожити.

***

На Великдень

 

Воістину, Великдень - день великий,

Церковні дзвони кличуть до причастя

І світ стобарвний, світ такий столикий,

І всюди -  щастя.

 

Червона крашанка у пальчиках малих,

А очі! Очі! Як святі озерця!

І стільки радості та світлості у них,

У них і в серці!

 

- Христос Воскрес, - вигойдує верба

І підіймає віти до небес:

-Воістину Воскрес!

***

                                                                        Розмова з Богом

                                                                 Оце душа потрапила в біду,

В недільний день до сповіді іду,

Лишень поріг переступаю церкви –

Душа бентежна у надії терпне. 

 

Набожною рукою хрест кладу,

Розмову щиру з Господом веду:

Прости мене, мій Божечку, прости,

І не спіши розводити мости.

 

Мені мій гріх нестерпно так болить,

Навчи, мій Боже, в цьому світі жить,

Аби мені було дихнути  вільно

Ну, хоч би нині, в день оцей недільний.

 

Не стали мої муки й болі марні,

Як розп’яли на ліжку у лікарні.

Так не хотіла  світ цей покидати

Між білих стін холодної кімнати.

 

І ось живу  у злагоді з людьми,

Запалюю свічу серед пітьми..

Душа не заблукає у гріхах,

А стрепенеться, як в надії птах.

 

Спасибі, Боже, що зі мною ти

На цілу вічність, на усі світи.

 ***

                                                                             Благання

 Мої роки – неначе близнюки,

Не прирікай їх, Боже, на повтори.

Мені б роси з-над Божої ріки,

І хай зі мною мати поговорить.

 

Коли межа, а за межею ніч,

Де сині тіні не лягають спати,

Лише душі, мій Боже, не каліч,

Аби зі мною розмовляла мати.

 

Що мала я і чи жила, як всі?

Була для світу сонцем і грозою.

У мами очі – квіти у росі.

Не плачте, мамо!  Говоріть зі мною.