Пам’ятки Немирівщини

1. Визначні пам’ятки Немирівщини

1.1 Немирівське городище - Великі Вали

    Головною та унікальною перлиною нашого краю є Немирівське городище або так звані Великі Вали, яке розташоване на лівому березі Південного Бугу за 10 км від річки, неподалік села Озеро, за 2 км від міста Немирова, на схилі плато. Воно є одним з найбільших городищ на території України. Немирівські вали. Від них віє статечністю, вічною мудрістю й такою сивою давниною, що тебе мимоволі посідають не менш сиві думки: «Яка ж сила стояла за тими людьми, котрі без досконалої техніки, чи ж навіть звичайних лопат, яких тоді ще зовсім не було, нагорнули ті вали? Скільки десятиліть тривала ця робота?».
    Ось уже більш як чотири тисячоліття ті вали мовчазним тулубом лежать розпростертими по периметру на 5 км (по гребневі валу). Їх ширина в основі складає 32 метри; висота ще й досі становить близько 9 метрів, і лише можна собі уявити, скільки тієї висоти пішло в землю, осіло під невблаганним плином часу, так як за деякими даними первинна висота валів складала десь під 30 метрів. По верху валів були закопані у два ряди п’ятиметрові колоди заточені доверху. Ця потужна замкнена огорожа розташована на обох берегах річки Мирки, яка ділить її на дві нерівних частини: більшу північну, висотну, яка займає 2/3 площі городища і меншу південну, пологу і болотисту. Ширина розривів валів становить від 10 до 60 метрів. На найвищому місці поміж валами (висотна північна частина городища) розташувалось поселення-городище так зване «замчисько». Довжина його з півночі на південь становить біля 300 метрів, ширина з заходу на схід – в середньому 250 метрів. Обнесене окремим валом й обкопане глибоким ровом воно височіє понад довколишньою місциною, немов притягуючи до себе людей. Повз нього тече та ж сама річечка Мирка, яка несе свої води до Бугу. На входах до городища вода перетинає вал.
    В 1862 році землі, на яких розкинулось городище перейшли у спадок до графа Григорія Строганова. Земля тільки частково була його власністю, багато наділів належало місцевим селянам. Розуміючи, що городище – це не лише віковічна пам’ятка історії, а й джерело збагачення, Строганов відселив місцевих жителів до сіл Сажки та Озеро, де для кожного будував садибу і, забираючи 300 сажнів землі, наділяв значно більше. Таким чином Строганов залишився єдиним господарем городища. Що ж спонукало графа Строганова до таких ось дій? А те, що серед мешканців Немирова та навколишніх сіл поповзли чутки, що на городищі схована велетенська скриня із золотом. Ось саме ця чутка і заставила жадібного до багатства графа привласнити городище. Ця чутка покликала на городище й тисячі інших шукачів скарбів, які почали проводити варварські розкопки у пошуках скарбу. Але золота так ніхто і не знайшов, знаходились інші речі, які не цікавили горе-археологів. Ці речі просто варварськи знищувались.
    Ці розкопки тривали аж до 1908 року, поки їх не провідала донька Григорія Строганова Марія Григорівна Щербатова. Розуміючи історичну цінність старого поселення у Валах та викопних знахідок, княгиня заборонила усі подальші розкопки і наказала усі викопні скарби перенести до своєї садиби. А щоб не руйнувалась ця археологічна пам’ятка і щоб повністю позбутися від посягань горе-шукачів скарбів вона повністю викупила усі наділи селян в районі Валів та надала їм орні землі біля села Озеро. І на відміну від свого батька графа Строганова, юридично оформила спадковість на ці землі. Натомість викликала з Кам’янця-Подільського спеціаліста зі старожитностей.
    Перша наукова експедиція під керівництвом професора С.С.Гамченка побувала у Немирівських валах 1909 року. Вслід за нею в 1910 році експедиція під керівництвом професора А.А.Спіцина. Так, у 1909 році на одному із трьох масивів, на яких розташоване «замчисько» С.С.Гамченко відкрив залишки трипільського поселення. Передчасна драматична смерть у 1920 році Марії Щербатової призупинила наукове вивчення валів. Оновилось воно аж у 1941 році під керівництвом А.П.Смірнова та, на жаль, було перерване війною. Уже після війни у 1946 році до Немирова з самого Державного Ермітажу прибула Південно-Подільська археологічна експедиція на чолі з М.І.Артамоновим. Протягом одного літа члени експедиції накопали велику розмаїту кількість експонатів (понад 2 тис. екземплярів), які пізніше були поміщені до Ермітажу, де зайняли два зали під восьмим і дев’ятим номерами. Лише незначна колекція із розкопок зберігається в Інституті археології НАН України в Києві.
    На виставці в Ермітажі представлені численні предмети розкопок городища. Є там бронзові і кістяні наконечники стріл, голки, котушки та кінська збруя, виконані в характерному для скіфського мистецтва звіриному стилі (зображення фігур коней, худоби, звірів, плазунів та птахів). Зустрічається й просте сільськогосподарське та побутове знаряддя. Та особливо визначним є посуд із лощеною чорною поверхнею, прикрашений капелюрами, що відповідає вжиткам чорноліської культури. Крім виробів місцевих майстрів, тут знайдено і привізний посуд, який вироблявся в VІІ-ІV ст. до н.е. майстрами з островів Східного Середземномор’я – Родоса і Самоса. Елінські купці привозили його місцевому населенню в обмін на пшеницю та хутро. Отже, ця експозиція в Ермітажі переконливо свідчить про високий рівень на той час не тільки розвитку, а й високої культури наших далеких пращурів. Слід додати, що під час розкопок (1946-1948 рр.) М.І.Артамонов знайшов і ще кілька площадок трипільського поселення, не помічених С.С.Гамченком.
    Пізніше, у 1966 році, городище досліджує Немирівських загін Скіфо-слов’янської експедиції Харківського університету (керівник А.О.Моруженко). А в кінці 80-х років минулого століття востаннє Вали досліджує експедиція під керівництвом професора Вінницького педінституту П.І.Хавлюка. Матеріали цієї експедиції зберігаються у Вінницькому краєзнавчому музеї.
    Немирівські Вали прийнято називати ще Скіфськими Валами чи Скіфським городищем. Чому ж їх вважають скіфськими? Невже тільки завдяки Геродоту, який у своїх історичних розвідках згадав про скіфів, як про мешканців Побужжя й згідно чого нас залучають до Скіфії? Саме із-за них історики не тільки давніші, але й і, на превеликий жаль, сьогоднішні датують Немирівське городище VІІ-V ст. до н.е., а деякі з них навіть приписують саме будівництво Валів скіфам. Так, ніхто не заперечує того факту, що скіфи все таки жили певний час навіть і у Валах, залишивши там свій слід і що в ті часи городище, як стверджують розкопки, було не тільки ремісничим чи торговим місцем, а й політичним центром об’єднаних скіфських племен на території сучасного Поділля.
    Тут слід добавити думки й інших провідних дослідників щодо того чи варто нам все таки вважати Немирівські Вали скіфськими чи ні. Так, наприклад, В.Д.Отамановський, висвітлюючи роль, значення та місце Немирівського городища в правіковій історії не тільки Немирівщини, а й і всього Побужжя, зсилаючись, правда, при цьому на Є.Сіцинського пише, що городище є «визначним осідком сталої давньої колонізації: знайдено-бо тут в одній місцевості сліди неоліту та пізніх культур – трипільської, мідяно-бронзової й гальштанської» («Нариси з історії Поділля», Ч.І. Вінниця, 1927 р., с.34-57). Але, все ж таки за, як найбільш достовірне твердження щодо походження Немирівського городища ми повинні взяти свідчення того ж таки С.С.Гамченка, за словами якого «Немирівське поселення є пам’яткою, що належить до розвинутого та пізнього Трипілля і представляє у Середньому Побужжі західну лінію розвитку цієї культури» (див. вище вказані праці). Отже, вийшовши із цього судження вченого, можна ствердно говорити, що вік Немирівського городища становить понад 4 тисячі років. А тому твердження відносно спорудження Валів в часи скіфів і тим більш ще й ними самими відпадає само собою.
    Проходили віки. Вдосконалювались знаряддя праці, прикраси і житла, стогнала земля від незчисленних війн, одні завойовники витісняли інших з нашого краю, а люди все жили на однім і тім же місці, свято охороняючи землю праотців. Усі ці сармати, готи, гунни, авари, угри, печеніги, половці тощо кочували тут, доки не осіли десь в Західній Європі. А народ того ж таки трипільського коріння (тепер уже, правда, слов’яни) – уличі почали господарювати на Побужжі, зокрема на території сучасної Немирівщини. Це саме вони, уличі, проживали ось в тому «слов’янському до монгольському селищі», яке виявив у Великих Валах М.І.Артамонов під час розкопок у 1946-1948 роках («Південноподільська експедиція» с.256). А згодом це підтвердив (в кінці 80-х років ХХ ст.) і П.І.Хавлюк, встановивши й вік цього поселення, а саме Х ст. н.е. Навіть і після повного розорення Мирова монголо-татарами наші пращури продовжували жити на прадавніх землях, аж до тих пір поки литовські війська в 1362-1363 роках не прогнали золотоординців з їхніх земель і вони не побудували нове місто Немирів уже, правда, на новому місці, в знак нового життя, щастя та благополуччя.
    Немирівське городище, як пам’ятка археології, відповідно до рішення № 449 14 сесії обласної ради 5 скликання від 18 грудня 2007 року «Про підсумки обласного конкурсу «Сім чудес Вінниччини» визнане переможцем обласного конкурсу і ввійшло до складу семи чудес нашої області. Тому дуже хочеться, щоб із входженням Великих Валів до «Семи чудес Вінниччини» з’явилась можливість до нового життя цієї оази чарівного подільського Трипілля. І нехай на сьогодні уся площа городища є такою, що ще не відповідає по якихось там критеріях міжнародним стандартам туристичного бізнесу, проте самі вали прекрасно збереглись і справляють незабутнє враження своєю винятковою міццю і величчю. І їхня ось та первісність, до якої, слава Богу, не торкнулась жодного разу протягом довгих тисячоліть з лихими намірами людська рука, і є їхньою дивовижною унікальністю, яка з нетерпінням чекає своїх гостей. І справді, що ще може зрівнятись з цією пам’яткою минувшини, котра ось уже понад чотири тисячі років стоїть у своїй первісній красі!