Першочергова мета ВООЗ - загальне охоплення послугами охорони здоров'я - спрямована на те, щоб забезпечити всім людям можливість користуватися необхідними їм послугами охорони здоров'я тоді, коли вони цього потребують, безпосередньо за місцем проживання і без будь-яких фінансових труднощів.

 

Загальний охоплення послугами охорони здоров'я (ВОУЗ) означає, що всі люди і спільноти отримують необхідні їм медико-санітарні послуги, не відчуваючи при цьому фінансові труднощі. Ці послуги включають повний набір основних якісних медико-санітарних послуг - від зміцнення здоров'я до профілактики, лікування, реабілітації та паліативної допомоги.

Досягнення загального охоплення послугами охорони здоров'я є однією з цілей, висунутих країнами при прийнятті Цілей в галузі сталого розвитку в 2015 році. Країни, успішно просуваються до загального охоплення медико-санітарними послугами, будуть також успішно просуватися до досягнення інших цілей, в тому числі цілей, пов'язаних зі здоров'ям. Гарне здоров'я дозволяє дітям вчитися, а дорослим - заробляти на життя, допомагає людям вибратися з бідності і забезпечує основу для економічного розвитку в довгостроковій перспективі.

Багато країн вже роблять успіхи на шляху до загального охоплення послугами охорони здоров'я. Всі країни можуть докласти зусиль для більш швидкого просування до цієї мети або для збереження вже досягнутих результатів. Урядам країн, в яких медико-санітарні послуги традиційно доступні і прийнятні за вартістю, стає все складніше задовольняти постійно зростаючі потреби населення в умовах зростаючої вартості медико-санітарних послуг.

Проте, загальне охоплення медико-санітарними послугами не означає безкоштовного охоплення всіма можливими медико-санітарними заходами, незалежно від їх вартості, тому що ні одна країна не може забезпечити безоплатного надання всіх послуг на постійній основі. І все ж охоплення послугами охорони здоров’я поступово має розширятись у міру надходження додаткових ресурсів. Крім того, загальне охоплення послугами охорони здоров’я стосується не тільки послуг, які надаються окремій людині, але і послуг на рівні всього населення, таких як проведення кампаній в галузі громадського здоров’я, знезараження води, протималярійні заходи на водоймах. Воно охоплює всі компоненти системи охорони здоров’я: медичне обслуговування, трудові ресурси медичної галузі, медичні заклади і комунікаційні мережі, технології охорони здоров’я, інформаційні системи, а також керівництво і законодавство.

Для просування до загального охоплення послугами охорони здоров'я необхідне зміцнення систем охорони здоров'я в усіх країнах.

З часів незалежності система охорони здоров’я в Україні збереглася майже у незмінному стані. Успадкована з радянського періоду комплексна модель Семашко, що належала і фінансувалась державою, була спрямована на утримання лікарень, з надзвичайно фрагментованим управлінням, постійними оглядами та послугами, що були зосереджені на лікуванні  нетяжких гострих станів та фактичною відсутністю профілактики. Система ігнорувала потреби здорового населення та не могла відповісти на зростаючий тягар неінфекційних захворювань.

За роки незалежності поодинокі заходи реформування тільки поглибили кризу медичної галузі. Причинами критичної ситуації є ряд чинників, включаючи соціально-економічну кризу, несприятливу екологічну ситуацію, високий рівень поширеності тютюнопаління, вживання алкоголю та наркотиків, недостатні фізичні навантаження та нездорове харчування, тощо, до яких додалася військова агресія на сході країни.

Виходячи із зазначеного, особливо нагальним є комплексна реформа сфери громадського здоров’я, яка передбачає заходи, що вживає держава для попередження захворювань та збереження здоров’я свого населення.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я «громадське здоров'я – це наука та практика попередження захворювань, продовження життя і зміцнення здоров'я шляхом організованих зусиль суспільства» (Acheson, 1988; ВООЗ).

Дана концепція визначає «систему громадського здоров’я» як комплекс інструментів, процедур та заходів, що реалізуються державними та недержавними інституціями для зміцнення здоров’я населення, попередження захворювань, продовження активного та працездатного віку та заохочення до здорового способу життя шляхом об’єднаних зусиль усього суспільства.

Система громадського здоров’я повинна доповнювати систему медичного обслуговування, стримувати витрати на нього та впливати на доступність медичної допомоги для найбільш уразливих верств населення.

Існує 10 основних оперативних функцій громадської охорони здоров'я, які можуть бути адаптовані і використані країнами, під керівництвом і за підтримки ВООЗ, з метою оцінки і планування дій щодо посилення потенціалу та послуг громадської охорони здоров'я:

Базові оперативні функції

  1. Епіднагляд та оцінка стану здоров'я і благополуччя населення.
  2. Моніторинг та реагування на небезпеки для здоров'я і при надзвичайних ситуаціях в галузі охорони здоров'я.
  3. Захист здоров'я, включаючи забезпечення безпеки навколишнього середовища, праці, харчових продуктів тощо.
  4. Зміцнення здоров'я, включаючи вплив на соціальні детермінанти і скорочення нерівностей за показниками здоров'я.
  5. Профілактика хвороб, включаючи раннє виявлення порушень здоров'я.

Оперативні функції, що сприяють наданню послуг

  1. Забезпечення стратегічного керівництва в інтересах здоров'я і благополуччя.
  2. Забезпечення сфери громадського здоров'я кваліфікованими кадрами достатньої чисельності.
  3. Забезпечення стійких організаційних структур і фінансування.
  4. Інформаційно-роз'яснювальна діяльність (адвокація), комунікація та соціальна мобілізація в інтересах здоров'я.
  5. Сприяння розвитку досліджень у сфері охорони здоров'я для наукового обґрунтування політики і практики.

Ці функції зосереджені навколо трьох основних напрямків надання послуг: захисту здоров'я, профілактики хвороб і зміцнення здоров'я. Вони підтримуються надійною аналітичною діяльністю і посилюються функціями, які сприяють наданню послуг.

30 листопада 2016 року Уряд ухвалив Концепцію розвитку системи громадського здоров’я в Україні.

Ухвалення документу допоможе створити єдину систему профілактичної медицини. Пріоритетом розвитку такої системи є принцип, при якому інтереси здоров'я мають враховуватися в усіх сферах державної політики. Це, зокрема, буде можливо через налагодження ефективного механізму співпраці з усіма центральними органами виконавчої влади, щоб обмінюватися інформацією про фактори, що впливають на стан здоров'я населення. Це означає, що кожен керівник центрального та місцевого органу виконавчої влади буде враховувати наслідки своїх рішень для здоров’я населення і надавати пріоритет заходам, які допоможуть людям уникнути хвороб і травм.

Концепція визначає засади, напрями, завдання, механізми і строки розбудови системи громадського здоров'я з метою формування та реалізації ефективної державної політики для збереження та зміцнення здоров'я населення, збільшення тривалості та покращення якості життя, попередження захворювань, продовження активного, працездатного віку та заохочення до здорового способу життя шляхом об'єднання зусиль усього суспільства.

Слід зазначити, що система громадського здоров'я - основа профілактичної медицини, що втілює основні системні заходи у сфері охорони здоров'я та спрямована на збереження як популяційного, так й індивідуального здоров'я населення.

Це не швидкий процес з великою кількістю складових. Ухвалення документу запроваджує процес стратегічного планування розвитку системи із залученням зацікавлених сторін, планування заходів на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Концепція закладає засади переорієнтації фокусу системи охорони здоров’я від політики лікування до політики зміцнення та збереження здоров’я і запобігання захворювань, які відчує кожен громадянин України.

На початку XXI століття провідною причиною смерті є хронічні неінфекційні захворювання. Збільшити тривалість життя населення в економічно розвинених країнах вдалося не через підвищення якості лікування, а завдяки зниженню захворюваності шляхом первинної профілактики.

Головною діючою особою в реалізації заходів з профілактики неінфекційних захворювань, їх популяризатором та пропагандистом має стати сімейний лікар, який володіє унікальною інформацією про стан здоров’я кількох поколінь родини, у тому числі про спадкові та набуті захворювання, і може скласти оптимальну програму профілактики для конкретного пацієнта.

Реформування вітчизняної системи охорони здоров’я передбачає посилення профілактичної складової в діяльності сімейного лікаря. Профілактика має бути не проектом, а повсякденною роботою фахівця первинної ланки й займати не менше 30% його робочого часу. Найбільшого значення набувають короткочасне мотиваційне консультування пацієнтів, пропаганда здорового способу життя, формування груп ризику та проведення скринінгів. Організація роботи установ первинної медичної допомоги надає можливість поєднувати лікувальну та профілактичну діяльність. Остання передбачає первинну профілактику, спрямовану на запобігання виникненню захворювань і ранню діагностику, особлива роль у якій належить пропаганді здорового способу життя, а також вторинну профілактику рецидивів хронічних захворювань.

Успіх профілактичної діяльності лікаря залежить не тільки від його професійних знань, а й переконань. Важливо, щоб лікар сам відмовився від куріння, інших шкідливих звичок, правильно харчувався, не мав надмірної маси тіла, не зловживав алкоголем, займався фізичним розвитком тощо. У профілактичну діяльність сімейного лікаря повинні впроваджуватися сучасні підходи: переорієнтація від масової до індивідуальної профілактики, створення мережі шкіл здоров’я, проведення анкетувань і соціологічних досліджень, масових акцій для населення - спільно з іншими службами (освітніми закладами, спортивними установами, громадськими організаціями, засобами масової інформації) тощо.

 

 

КНП «Немирівська ЦРЛ НРР»