Зовсім недавно ми повернулися з цікавої подорожі. Цього року ми, інструментальний ансамбль «Джерельце» Немирівської музичної школи сумісно із хореографічним ансамблем  «Сузір’я», вирушили на 13 Міжнародний фестиваль, який проходив в Італії. Інструментальному ансамблю «Джерельце» понад 8 років, але, не дивлячись на такий вік, ми побували на багатьох сценах, зокрема: Вінниця, Тульчин, Іллінці, Вороновиця, Немирів.

Неодноразово брали участь в різних фестивалях, конкурсах, де виборювали призові місця. Також у різдвяні свята ми кожного року вітаємо працівників адміністрації, міської  ради, різні підприємства. Даруємо свої пісні, щирі побажання та усмішки.

Наш викладач Запорожець Надія Володимирівна – добра та чуйна людина, вона не тільки хороший учитель, але наче подруга, сестра та мати. Це людина-позитив. Особисто ми ніколи не бачили її засмученою, вона як ніхто надихає та підбадьорює, з нею ніколи не сумно. Хочеться сказати слова вдячності керівнику хореографічного ансамблю «Сузір’я» Наталії Вікторівні Романюк, яка є засновником цього колективу. На чолі з таким викладачем-хореографом, колектив побував не тільки на українських сценах, а й на міжнародних. Він покорив своїми запальними танцями Грузію та Чорногорію, Польщу, Сербію, Грецію, Італію. Неодноразово ставали Лауреатами на різноманітних конкурсах, фестивалях. В минулому році вирушили у країну «оливок» - Грецію, сумісно з інструментальним ансамблем «Джерельце» вибороли гран-прі. Приїхали в Україну із цілковитою перемогою. Цього всього не було б, якби не Наталія Вікторівна. Це вчитель, до якого можна звернутися з будь-яким питанням, вона організована та уважна, і хоча з першого погляду вона здається суворою, це зовсім не так. Це добра та розуміюча Наталія Вікторівна, яка обожнює свою роботу. Танці – це її життя. Надія Володимирівна та Наталія Вікторівна – найкращі, наймудріші вчителі, яких я знаю. І я хочу, щоб наша колективна дружба не закінчувалась ніколи, тому що ми стали однією родиною.

Наш шлях проходив через такі країни, як от: Угорщина та Австрія. По дорозі до Італії ми відвідали столицю Угорщини – Будапешт. Це місто зачаровує своєю неперевершеною красою. Коли ти тільки ступаєш вулицями Будапешту, здається, що час зупинився. Високі будівлі у стилі бароко, височезні шпилі, які розтинають небо. Все це дає змогу відчути якусь особливу епоху, якою живе це місто. Якщо ви ніколи не були в Будапешті, то це варте вашої уваги. Мене вразило поєднання цієї епохи з сучасністю, їхнє гармонічне доповнення один одного. Різнобарвні прилавки сучасних магазинів так і привертали увагу. Легкі сукні різного крою, брендові сумочки та взуття, які так і манили до себе із вітрин. Вагончики із смачним морозивом та іншим фастфудом. Також був ринок із сувенірами. По стежині із бруківки розмістилися кафешки із плетеними кріслами, живими квітами та легкими фіранками на вікнах. Із цих кафешок доходили запахи свіжозвареної кави та соковитої м’яти. Але найкраще роздивитися Будапешт нам вдалось тоді, коли ми вирушили у міні-подорож по Дунаю на затишній яхті у супроводі нашого екскурсовода. З води відкривався прекрасний вид на високі шпилі парламенту, на славнозвісний Білий міст та на інші не менш красиві будівлі. Вночі Будапешт особливо прекрасний. Здається, ніби ти потрапив у зовсім друге місто, але не менш захоплююче, величезне та чудове. Було сумно прощатись із ним, тому що я впевнена, що згадка про нього залишається у серці кожного. Я надіюсь, що це перша, але не остання подорож у це місто. Тому із маленьким сумом, але з затамованим подихом ми очікували наступної зупинки – Італії. Лідо ді Езоло зустріло нас теплим кліматом та ласкавим сонцем. Одразу після заселення у готелі, ми побігли на піщаний берег Адріатичного моря. Нас зустріли ласкаві та теплі хвилі, яскраве сонце та білосніжний пісок. Море було прозорим і чистим, а повсюди повзали краби. Годували нас традиційними італійськими стравами. Їжа була смачною та ситною, а готель чистим та гарно оформленим. Також на території готелю було два чудових басейни, дитячий майданчик. Персонал був щирим та доброзичливим. Кожного дня нас зустрічали привітними усмішками. І хоч було приємно на морі засмагати та милуватися краєвидами, але мета нашої поїздки була зовсім іншою – участь у 13 міжнародному фестивалі.

Перший день фестивалю розпочався з параду. Люди різних країн зі своїми прапорами крокували вулицями до площі, де проходив фестиваль. Ми співали українські народні пісні, за що приємно було чути оплески звідусіль. Фестиваль майорів різнобарвним вбранням, прапорами та кульками. Кожна країна вразила запальними танцями, чарівною інструментальною музикою та дзвінкими голосами, що наповнювали вулиці Італії. Кожен відчув цю дружню атмосферу, що об’єднує не лише міста, а й країни. Загалом Лідо ді Езоло завжди було теплим та сонячним. Ми кожен день плавали в кришталевому морі, гуляли вулицями Італії та насолоджувались відпочинком. Та все ж був день, що запам’ятався найбільше. Це була поїздка до Венеції. Як і попередні міста Венеція зустріла нас сонячно та привітно. Морські хвилі поволі омивали контури будівель та площ. Здається, що час тут плине зовсім по-іншому, ніби це окрема планета, де кожен міліметр доповнює загальну картину. Величезна та вишукана архітектура різних стилів, охайні та лаконічні гондоли у вузьких каналах, що розташовані між вулицями міста, та ласкаве море, що ніжно обіймає контури Венеції, є характерними ознаками цієї частини Італії. Статуї крилатого лева, чудернацькі пам’ятники, різні маскарадні маски та перші годинники можна побачити звідусіль, як тільки ступиш на берег цього міста, Напевне, екскурсія Венецією є першою, що так нас захопила, зачарувала. Кожен будинок виглядає не як житлова споруда, а як справжній палац, храм чи замок. Часто вузькими вулицями міста можна побачити величні та незвичайні театри. Наприклад, ми побачили театр «Фенікс». Характерною для цієї назви є його історія. Театр, як і птаха, що запозичила йому свою назву, горів на своєму віку три рази. Також усіх нас вразили цікаві історії венеціанських маскарадів та масок. Ми дізналися те, що в масках для незаміжніх дівчат був цвях, який потрібно затиснути зубами, аби вона трималась на обличчі. При цьому дівчина не могла говорити, адже, як то кажуть, найпривабливіша дівчина тоді, коли вона мовчить. Існували маски, що повністю змінювали голос. Тому люди, одягнені у довгі маскарадні костюми та в такі маски, залишались невпізнаними. Існували маски з великим пташиним дзьобом для лікарів, що лікували чуму. Є безліч різновидів масок та костюмів. Адже вони і є символами Венеції. І знову наступила та хвилююча мить з трепетом в душі кожного, яку не можна передати словами, сльози навертались на очі. Перший поштовх корабля, ми залишаєм Венецію. Всі ми дружньою родиною кладем руку на серце і виконуємо гімн України. Це говорить про те, що ми всі патріоти своєї країни. Поїздка до Венеції назавжди залишиться у нашій пам’яті як одна з кращих подорожей.

День четвертий. Під час репетиції на майданчику біля готелю відпочиваючі туристи з захопленням спостерігали зі своїх номерів звучання живої дитячої інструментальної музики, що супроводжувала виступ хореографічного ансамблю. З нетерпінням чекали нашого виступу на фестивалі.

І ось зазвучали перші акорди інструментального ансамблю «Джерельце» - і на сцену виходить ансамбль «Сузір’я» з виконанням хореографічної композиції «Привітальний». Найменша учасниця ансамблю виносить запашний коровай, яким в Україні з давніх-давен зустрічають гостей. Бурю емоцій серед глядачів викликало поєднання живої української народної музики та українського танцю «Штовхач». Це був єдиний танцювальний колектив, виступ якого супроводжувала дитяча жива інструментальна  музика: баяни, акордеон, сопілка, скрипки, гітари, бас-гітара, ударні інструменти.

Гала-концерт проходив за 8 кілометрів від місця проживання. І саме нам випала висока честь першими відкривати дійство. І знову глядачі оплесками щиро дякували нам за «Гопак». Пісня для України все: і поезія, і історія. То ж мала успіх і українська народна пісня на слова Т.Шевченка «Якби мені черевики», яку виконала Анна Дев’ятко. Скільки ніжності, тепла і співучої любові виникає в серці кожної людини коли вслухаєшся в українські народні мелодії у виконанні ансамблю сопілкарів. Останнім акордом був танець «Викрутас».

Діти щасливі від гарячих аплодисментів. Усі отримали неабиякий заряд емоцій. Емоції переповнюють душі кожного з нас. І це безперечно дуже позитивний момент у житті усіх дітей, вони ніколи не зітруться з пам’яті.

Після завершення концертної програми фестивалю нам вручили Дипломи і пам’ятні подарунки. Нас очікували нові зустрічі, знайомства. На згадку про фестиваль з нами фотографувались артисти різних країн, особливо найбільш дружніми до нас були мексиканці. Все це залишає незабутнє враження про фестиваль.

По закінченні фестивалю ми йшли вулицями міста до готелю та співали українські народні пісні та вигукували «Слава Україні!» «Україна понад усе!»

На одному диханні промайнули наші виступи на фестивалі. Це гарна нагода представляти не менше наш рідний Немирів, а й Україну.

По дорозі в Україну ми відвідали ще одне місто, серце Австрії – Відень. Воно із неперевершеною архітектурою у стилі рококо, величезними витонченими пам’ятниками та вирізьбленими ліхтарями. Побували та фотографувались на площі святої Марії Терези, біля пам’ятника В.А.Моцарта та інше.  Для нас місто Відень асоціюється із чимось по-справжньому величним та розкішним, красивим та незвичайним.

Під звуки веселого маршу виходили ми з автобуса у Немирові. З валізами в руках і з планами на майбутнє літо. Куди поїдем?

 Учасниця ансамблю «Джерельце» Пасечник Каріна