Інтерв’ю з воїном АТО Григорієм Знайдою

Голова райдержадміністрації Юрій Погорелюк провів  бесіду з ветераном АТО Григорієм Знайдою, який  був мобілізований до Збройних Сил України  у травні 2014 року. Протягом року воював у складі 9 батальйону Вінницької територіальної  оборони. У січні місяці 2015 року повернувся додому уже зовсім іншою людиною.

До початку бойових дій на Донбасі де ви у 2014 році  працювали та  чим займались?

Працював в місті  Київ  на телеканалі 1+1 в службі безпеки.

Коли ви прийняли рішення та що підштовхнуло до рішення піти воювати в зону АТО?

Усе почалось з Майдану з революції Гідності, коли охороняли різні спецвипуски телеканалу про події на Майдані, тоді було велике  патріотичне піднесення та прагнення щось змінити у державі, тоді певне і виникло бажання стати на захист інтересів наших громадян та України в цілому.

З початком бойових дій на Сході був у перших лавах  18 травня 2014 року призваний  до Збройних Сил України за спеціальністю гранатометник РПГ  7, так , як мав військовий досвід, адже проходив строкову службу  у  2006 -2007 роках  в 80-ій  окремій десантно-штурмовій бригаді.

На службу в АТО був призваний  до Вінницького 9 батальйону територіальної оборони  де проходив військову службу разом  із нашими земляками Богданом Осадчим, Русланом Турундою та  Петром Шлапаком. У батальйоні отримав позивний  «Лєший».

 У той час на початку бойових дій патріотичне піднесення було величезне, дух зашкалював, усі хотіли захистити неньку Україну, та звільнити нашу країну  від нечисті яка захопила Україну.

Чи оснащували Вас усією необхідною амуніцією та продуктами харчування?

Оснащення амуніції, продуктового забезпечення майже не було, батальйон формувався в Бердичеві, звідти і прибули в Донецьку область в Новоазовський район на кордоні з Росією. Мене розприділили до Першої стрілецької роти, спецназ. Виконували різні бойові завдання, були і під артилерійськими обстрілами,  були і під «Градами».

 Чи пам’ятаєте свій перший бій, як його перенесли?

Найбільше запам’яталось  25 серпня 2014 року,  наш блок-пост був за 300 метрів від кордону з Росією. В той час щодня російські «БТР» проїжджали по під кордон. Ми постійно доповідали про військову техніку яка йде на Україну. О 4-30 ранку повідомили що в наш бік йде колона танків та  бронетехніка, «Урали». І о 5 годині ранку 25 серпня  2014 року відкрився другий фронт з  міста Новоазовська, нас відразу оточили переважаючі сили ворога, а нас було лише  20 чоловік, ми заховались у підвал. Було два варіанти або загинути або здаватись у полон.  Мною було прийняте рішення щось робити, взяв свій РГП попрощався з побратимами, сказав: «Було приємно з Вами служити, усе буде добре».  Біля будинку не було ніякого укриття щоб з нього можна було вистрілити. Вийшов перед  танком  відстань метрів 200 в лоб лоб. Став на коліно   вистрілив та підбив танка. А зараз хлопці розповідають щоб не той мій (на той час необдуманий гарячий вчинок) то ні кого б з нас не залишилося в живих.. Мене контузило, коли танки почали відходити назад мене  хлопці забрали у прикриття . Згодом командир прийняв рішення  йти у сторону кордону з Росією і мінометні обстріли залишились позаду. По під кордон невеликими групами ми йшли 20 кілометрів,  без води. Також йшли  полями соняшника.

 Ще запам’яталось село  Ковське, де ми перебували. Навпроти нас жила родина де нещодавно загинув батько прикордонник, і до нас приходив його трирічний син у «зеленому бірєті» батька. На той час  на мене  в дома  чекав трирічний син та вагітна дружина. Ми малого постійно пригощали солодощами. І у мене  є така мрія, щоб звільнити  ті села які окупанти захопили, підійти до того хлопчика взяти його на руки і сказати «Все добре, ти в безпеці».

 Постійно була охота на нас, але вдалось відійти до наших в село Кузь- Михайлівку, де з відти були відправлені на транспорті до Маріуполя.

З Маріуполя був приказ вибути на мобільний блок пост Новоазовськ –Маріуполь, де згодом  розпочався артилерійський обстріл.

Ми почали відходити але вибухи продовжувались, біля мене впав снаряд. Було дуже багато поранених  але всі залишились живими.

Після огляду медиків багато воїнів було направлено у Дніпропетровський госпіталь і мене в тому числі. Також проходив лікування у Вінницькому військовому  госпіталі.

    Після виписки повернувся до виконання  бойових обов’язків на посаду головний сержант  розвід взводу.  

У грудні нас вивели на ротацію в Гайсин, а в березні 2015 – го мене демобілізували.

Отримав інвалідність  3 групи.

 Що хотіли б побажати  звичайним громадянам нашої держави?

Щоб були здорові і щасливі, щоб поважали один одного та вірили в те, що скоро  «Все буде добре!»

Відділ інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації